⌘114. Емоції

Є люди (і я, на жаль, належу до них), які не вміють відчувати.

Звучить клікбейтно і розпливчасто, тож уточню: справа зовсім не в тому, що вони взагалі нічого не відчувають – просто їхній спектр емоцій значно відрізняється від нормальної людини. І одразу прошу не плутати з умінням приховувати свої емоції.

Пікові почуття, такі як агресивність, сильне роздратування, страх – у таких людей виражаються так само як і у всіх. Але менш значні події часто не здатні викликати емоцію і залишаються “за дужками”.

У звичайному житті подібний розлад заважає відчувати просте щастя, радіти дрібницям та повноцінно насолоджуватися життям. Повинно статися щось важливе, дуже сильне, щоб подія пробила цей пік і викликала належну емоцію. Сумна правда в тому, що у сформованому, дорослому віці, навчитися відчувати те, що ти не вмів 20-30 років – практично не можливо (ну або дуже складно).

Невеликий відступ: з погляду науки, емоції – психофізіологічний процес. Тобто в процесі переживання (яке може бути як внутрішнім, так і зовнішнім) будь-якої емоції “всередині” організму також відбуваються різні зміни.

У кожного емоційного процесу є три основні компоненти:
1. Переживання – усвідомлення лише на рівні психіки.
2. Фізіологічні процеси – у нервовій, дихальній та інших системах організму.
3. Комплекс вираження емоцій – міміка, сміх чи плач.

Якщо зовсім по-простому (і ближче до нашої теми), то у більшості людей організм реагує на зовнішні подразники виробленням гормонів:
– Для швидкої реакції на стресову подію виробляється адреналін.
– За виконання будь-яких приємних дій (секс, смачна їжа, цікава робота) виробляється дофамін, надаючи таким подіям мотиваційну важливість на майбутнє.
– За тривале почуття впевненості та спокою відповідає серотонін, а його недолік призводить до стресу та депресії.
– Ну а при тривалому стресі виробляється кортизол, який допомагає цей стрес пережити.

Важливо відзначити, що бути повністю під керуванням одних лише гормонів – доля найпростіших організмів, які не мають нервової системи. У людей вона є, і це вона керує гормонами, а не навпаки.

Так от, у людей, які не вміють відчувати, також виробляються всі ці адреналіни та дофаміни, але досягти тригера на їхнє вироблення їм значно складніше.

У професійній діяльності, особливо на стресових позиціях, зокрема керівних, такий розлад є скоріше значним плюсом.

Керівник не може собі дозволити панікувати чи нервувати з будь-якого приводу, адже приводів таких по двадцять кожен день і витримати цю гойдалку дуже складно. Якщо твій керівник здається тобі скелею, стіною, об яку розбивається більшість проблем і складнощів, то, швидше за все, він просто не відчуває так, як ти. 90% нерозв’язних проблем не ведуть до вироблення адреналіну, але й 90% швидко і круто вирішених завдань не дають дофаміну.

Не знаю, чи можна натренувати цю навичку (і сильно не впевнений, чи це тобі потрібно), але по собі та своїм знайомим можу сказати, що найчастіше це невміння відчувати закладено ще в ранньому дитинстві.

Не хочеш пропустити подібне у своєї дитини? Витрачай на нього більше часу (так, ще більше), розповідай і пояснюй, що таке почуття і як з ними справлятися. Навряд чи він колись усвідомлено подякує тобі за це, але ти сильно знизиш ймовірність виростити емоційного інваліда.

Очевидне питання – як можна навчити когось робити те, що ти сам не вмієш? Розглядати це як просту математичну формулу. Ти теж можеш не вміти відчувати радість від якихось простих подій, але мусиш навчитися розуміти, що сталося щось, що може викликати радість, і транслювати це.