⌘140. Катастрофізація

Когнітивні спотворення заважають нам об’єктивно оцінювати ситуацію і себе. Саме через них власні ірраціональні вчинки часто здаються нам у момент здійснення логічними та осмисленими.

У казці братів Грімм про розумну Ельзу героїня спускається в льох за пивом і там, побачивши мотику на стіні, впадає в напівгіпнотичний стан. Вона відразу уявляє, як вийде заміж, у неї народиться дитина, а коли вона виросте, її відправлять у підвал за пивом, мотика, що висить там, впаде їй на голову і вб’є. Уявивши собі цю трагедію, Ельза починає гірко плакати та заражає своєю тривогою оточуючих.

Думаю, такий образ знайомий і тобі. Людині справді властиво уявляти собі найгірший варіант розвитку подій з усіх можливих. Коли дитина отримує двійку, батьки уявляють, що вона залишиться на другий рік, не вступить до вузу, стане безробітною. Коли близька людина не відповідає на дзвінки, уяву малює фатальний нещасний випадок. Якщо ти втратив ключі – їх обов’язково знайде злодій і проникне у квартиру. Коли викликає начальник – чекай на догану чи звільнення.

Як показують дослідження, до 70% наших думок мають негативний відтінок. Погане ми запам’ятовуємо краще ніж хороше. Образи пам’ятаємо частіше, ніж похвали. На негативні стимули реагуємо гостріше, ніж позитивні. І більше переживаємо через втрати, ніж радіємо придбанням.

Вважається, що фіксація на негативі – еволюційний інструмент. У світі, повному хижаків та смертельних небезпек, пам’ять про неприємний досвід допомагала завжди бути напоготові. Світ став глобально безпечнішим зовсім недавно і мозок поки що не встиг перебудуватися.

Схильність очікувати найгіршого, згущувати фарби та бачити в будь-якій проблемі страшну ознаку називається катастрофізацією. Катастрофічне мислення – це когнітивна помилка.

Вірніше, відразу дві помилки: по-перше, ми чекаємо на найгірший результат, хоча можливі й інші, а по-друге – переконуємо себе, що, коли це станеться, ми не зможемо з цим впоратися.

Судячи з того, що катастрофізації схильні не лише дорослі, а й підлітки та діти, вона може бути як наслідком загальної тривожності, так і невротичним способом реагувати на труднощі, запозичені в інших або вироблених на основі власного досвіду.

Найважливіше те, що катастрофічне мислення найчастіше стає причиною стресу, тривожного розладу та депресії. Тому що очікування найгіршого викликає відчуття безнадійності, а це один із ключових елементів депресії.

Катастрофічне мислення іноді плутають з недовірливістю, тобто зі схильністю перебільшувати небезпеку. Іноді така звичка може бути навіть корисною, якщо вона допомагає піклуватися про себе та уникати ризикованих вчинків.

Але особливість катастрофічного мислення в тому, що воно пов’язане не з припущенням про загрозу, а з яскравими образами катастрофи, які ми переживаємо як реальну подію, що відбулася. У катастрофізації немає корисних ефектів. Негативні емоції, які її супроводжують, лише погіршують наш стан.

Як і інші когнітивні спотворення, катастрофізація підступна, тому що її важко помітити. Коли ти стаєш її жертвою, то найчастіше не усвідомлюєш, що втратив здатність контролювати хід своїх думок.

Щоб цього уникнути, потрібно пам’ятати, що катастрофічне мислення влаштоване дуже примітивно. Коли наші жахливі прогнози не реалізуються, ми відчуваємо полегшення, тобто на хімічному рівні наш мозок отримує винагороду. Йому це подобається, тому він не проти повторити.

Але цією слабкістю мозку можна скористатися і для вироблення звички до раціонального мислення. Головна зброя проти катастрофізації – логіка. Вибудовування ланцюжка послідовних висновків теж може принести задоволення мозку.