Ти напевно вже неодноразово чув про таку теорію – 10000 годин практики дозволяють досягти досконалості у будь-якій справі. Можливо, ти навіть прикидав, скільки годин залишилося до того, як ти станеш високорівневим професіоналом.
У середньому співробітник IT-компанії працює 5 днів на тиждень по 8 годин або 168 годин на місяць при 21 робочому дні на місяць з урахуванням довжини місяця та святкових днів.
Приблизно 10% робочого часу щодня є непродуктивними – перемикання між завданнями, перекури, кава-брейки та інші походи до туалету. Ще стільки ж часу йде на робочі, але не профільні завдання – відповіді на листи та повідомлення в месенджерах.
Таким чином грубо можна прикинути, що ефективних (практичних) робочих годин на день у тебе не більше 6 або 30 на тиждень, або 126 на місяць або 1512 на рік. Віднімемо від цього числа 20 днів відпустки та 5 днів лікарняних та отримаємо 1362 години на рік.
Виходить, що для досягнення тих заповітних десяти тисяч годин потрібно пропрацювати в одній сфері приблизно 7,5-8 років. Непогано, правда? Я, наприклад, працюю в діджитал маркетингу вже більше ніж 16 років, тому став би двічі мега-експертом.
Правило 10000 годин вивів соціолог Малкольм Гладуелл у своїй книзі “Генії та аутсайдери” у 2008 році. Процитую: “Про яку б області не йшлося, для досягнення рівня майстерності, пропорційного зі статусом експерта світового класу, потрібно 10 000 годин практики. В дослідженнях, об’єктами яких ставали композитори, баскетболісти, письменники, піаністи, і так далі, це число зустрічається з дивовижною регулярністю. Поки що нікому не зустрівся випадок, коли найвищий рівень майстерності досягався за менший час. Складається враження, що саме стільки часу потрібно мозку, щоб засвоїти всю необхідну інформацію.
Загалом, я зібрав нас тут для того, щоб розповісти – це правило не працює. Можливо, воно працює для професійних спортсменів і музикантів, але точно не для нас з тобою.
Важливо не кількість, а якість годинника. Переважна більшість людей, досягнувши нормального рівня володіння навичкою, не розвивають його далі.
Приклад – навичка керування автомобілем. По дорозі в офіс ніхто не вчиться крутіше входити в поворот або ідеально розганятися. Здебільшого всіх влаштовує їхній поточний рівень.
А коли ти вперше сів за кермо, ти уважно стежив за кожним своїм рухом: як повернути, як пригальмувати та не врізатися, як припаркуватися. Ти освоїв ці навички, поступово підвищуючи їхній рівень і не усвідомлюючи цього. Згодом навички закріпилися в підсвідомості, і тепер ти ведеш автомобіль не замислюючись.
Наїздивши десять тисяч годин, ти не дізнаєшся нічого нового. Автоматизм – ворог професійного розвитку. Якщо робити все машинально, то перестаєш контролювати свої дії, а без контролю їх неможливо удосконалювати.
Треба непросто повторювати одне і те ж протягом десяти тисяч годин, а цілеспрямовано практикуватися. Це спеціальний вид практики, коли з чіткою метою і налагодженим зворотним зв’язком постійно тренуєш певну навичку. Відточивши одну навичку, переходиш до наступного, більш складного.
Застосувавши це до нашої ситуації стає зрозуміло, що відточувати професійні навички з їх нескінченним ускладненням доступно, у кращому випадку, одиницям.
Більшість із нас, на якій би позиції не працювали та чим би не займалися, досягають достатнього рівня майстерності просто, щоб робити свою роботу краще за інших.
Правило 10000 годин не працює, і якщо ти орієнтувався на нього – не варто. Вимірювати свій досвід синтетичними показниками не тільки помилково, а й згубно.
На мою думку, набагато крутіше колекціонувати спеціалізації та фіксувати власний автоматизм.
Не соромся і не бійся сказати собі та своєму керівнику, що поточна позиція чи робота стала тобі нудна і ти хотів би зайнятися чимось новим, де знову можна буде покращувати свої навички. Головне, щоб це справді було правдою.