⌘93. Про радикальну чесність

Патті МакКорд кілька років тому написала книгу “Найсильніші”, про правила бізнесу від Netflix (вона працювала там віцепрезидентом з HR) і в цій книзі є чудовий розділ про “радикальну чесність”.

Радикальна чесність – те, чого багатьом (і мені, зокрема) дуже часто не вистачає у роботі та комунікаціях. Отже, дозволю собі (у вільній інтерпретації) викласти її думки, з якими я повністю згоден.

Почну з того, що найважливішим поінтом радикальної чесності є те, що говорити відкрито та шанобливо правду – не жорстокість, як нам чомусь зазвичай здається.

Навпаки, це (чи не єдина) можливість зробити так, щоб люди довіряли тобі та правильно тебе розуміли.

Ми виховані в страху змусити когось почуватися погано. У тому числі (особливо) словами. Тож замість радикальної правди, яка, як ми побоюємося, змусить співрозмовника сумувати, ми “скруглюємо гострі кути”.

Насправді відбувається аж дві цікаві штуки.

По-перше, робимо це ми не заради когось, а заради себе та власного комфорту. По-друге, такою поведінкою ми ще більше шкодимо людині, тому що вона не коригує проблему в процесі роботи і їй самій це виходить боком.

Чесність і відкритість, незалежно від структури та ієрархії, має бути однією з найважливіших вимог у будь-якій компанії.

І найголовніше питання, яке ти можеш поставити співробітнику, який прийшов до тебе скаржитися на колегу: “А ти вже сказав йому?”

Такі принципи цілком здатні покласти край (або вбити в зародку) будь-яким потугам до внутрішньої політичної метушні та підсиджування.

Але ще важливіше те, що саме чесність допомагає співробітникам зростати у професійному плані. Вона витягує різні думки та альтернативні ідеї, які люди надто часто тримають при собі.

Радикальна чесність розвиває критичне мислення та здатність критикувати не просто заради протесту, а послідовно, вдумливо та конструктивно.

На жаль, брехню часто плутають із добротою. Але такий добрий керівник – поганий керівник.

Важливо усвідомити, що можна бути добрим та дбайливим менеджером, при цьому залишаючись чесним. Не прикрашати дійсність, а говорити як є, таким чином виявляючи свою турботу про розвиток колег та підлеглих.